Сім нових чудес світу — проєкт, організований фондом «Нові сім див світу», який намагався об’єднати сім чудес стародавнього світу із списком сучасних чудес з метою збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь, аби уникнути повторення ситуації з сімома стародавніми дивами світу.
Сім нових див світу обиралися шляхом всесвітнього голосування в три етапи за допомогою SMS, телефону або Інтернету. В результаті першого прямого голосування було відібрано 77 об’єктів, другого — 21 об’єкт. Переможців оголошували 7 липня 2007 року в Лісабоні (Португалія).
В результаті було обрано сім нових чудес світу до яких увійшли такі пам’ятки як:
Великий китайський мур — низка кам’яних та земляних укріплень у північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії від вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина була збудована ще в 7 столітті до н. е. Пізніше будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно. Одна з найвідоміших частин муру збудована в 220—206 до н. е. першим імператором Китаю Цінь Ши Хуан-ді. Небагато з них дійшли до наших днів. Більшість нині існуючих були збудовані в епоху династії Мін.
Великий китайський мур — низка кам’яних та земляних укріплень у північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії від вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина була збудована ще в 7 столітті до н. е. Пізніше будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно. Одна з найвідоміших частин муру збудована в 220—206 до н. е. першим імператором Китаю Цінь Ши Хуан-ді. Небагато з них дійшли до наших днів. Більшість нині існуючих були збудовані в епоху династії Мін.Великий китайський мур простягається від Шаньхайгуань на сході до Лобнор на заході по дузі, що приблизно розмежовує південні околиці Внутрішньої Монголії. Археологічне дослідження 2008 року дійшло висновку, що Великий мур, побудований в епоху династії Мін (1368—1644), з усіма його секціями простягається на 8 851,8 км. Ця довжина складається з 6259 км самого муру, 359,7 км траншей та 2 232,5 км природних захисних бар’єрів, таких як гори та річки. Його загальна протяжність згідно з результатами 2012 року становить 21 196,18 кілометрів.
Уздовж усього Великого муру споруджені каземати для охорони та сторожові вежі, а в головних гірських проходах — фортеці.
Великий китайський мур зберігся до наших днів переважно у вигляді кам’яного захисного муру династії Мін (XVII століття).
Петра (дав.-гр. Πέτρα — скеля) — стародавнє місто та найпопулярніша історична пам’ятка Йорданії. В минулому столиця Ідумеї та Набатейського царства, пізніше — важливе місто Римської імперії. 1985 року Петра була внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 2007 році була обрана одним з Семи нових чудес світу.
Петра (дав.-гр. Πέτρα — скеля) — стародавнє місто та найпопулярніша історична пам’ятка Йорданії. В минулому столиця Ідумеї та Набатейського царства, пізніше — важливе місто Римської імперії. 1985 року Петра була внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 2007 році була обрана одним з Семи нових чудес світу. Місто розташоване на території сучасної Йорданії, на висоті понад 900 метрів над рівнем моря і 660 метрів над навколишньою місцевістю, долиною Арави, у вузькому каньйоні Сік. Прохід в долину — через ущелини, розташовані на півночі і на півдні, тоді як зі сходу і заходу скелі прямовисно обриваються, утворюючи природні стіни до 60 метрів у висоту.
В наші дні близько півмільйона туристів приїжджає до Йорданії щороку, щоб подивитися на Петру, будови якої свідчать про її славне минуле. Коли туристи проходять прохолодним каньйоном Сік завдовжки півтора кілометри, за поворотом їм відкривається храм Ель-Хазме, що з арабської перекладається, як «скарбниця» — велична будівля з фасадом, висіченим з величезної скелі. Це одна із споруд першого століття, що найкраще збереглися. Будівлю вінчає величезна урна з каменя, в якій нібито зберігалося золото і коштовні камені, — звідси й походить назва.
Тадж Махал — монумент, мавзолей, розташований за два кілометри від міста Аґра (Індія), на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї перської дружини Мумтаз-Махал (в дівоцтві Арумад Бану Бегум), також відомої як Мутмаз-Ул-Замані, племінниці впливового царедворця при дворі індійського правителя. Будівництво зайняло 22 роки (з 1630 по 1652 рік).
Тадж Махал — монумент, мавзолей, розташований за два кілометри від міста Аґра (Індія), на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї перської дружини Мумтаз-Махал (в дівоцтві Арумад Бану Бегум), також відомої як Мутмаз-Ул-Замані, племінниці впливового царедворця при дворі індійського правителя. Будівництво зайняло 22 роки (з 1630 по 1652 рік).Слова Тадж і Махал походять з мови урду. Тадж означає «корона» або «діадема», махал — «палац», «будинок» або «маєток». За іншою теорією, назва Тадж Махал походить від «Тейо Махалая» — назви бога Шиви мовою гінді.
Висота Тадж Махалу з маківкою досягає 74 м. В його основі лежить квадратна платформа зі сторонами понад 95 м. По кутах мавзолею розташовані чотири мінарети.
Стіни викладені полірованим мармуром, зовні в деяких місцях доповнені червоним пісковиком. У вікнах та арках — ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані сурами із Корану арабськими літерами.
Навколо Тадж Махалу Шах Джахан висадив сад, причому сам мавзолей знаходиться на початку саду. В центрі саду є мармурове водоймище. Вздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси. За дизайном — це традиційний перський сад.
Щодня Тадж Махал відвідують десятки тисяч людей, за рахунок туристів «індійська перлина» приносить казні країни чималі кошти.
За рік Тадж Махал відвідує від 3 до 5 мільйонів відвідувачів, з них більше ніж 200 000 — з-за кордону. Більшість туристів приїжджає в прохолодні місяці року — жовтень, листопад і лютий.
- Колізей (лат. Colosseum; італ. Colosseo) або амфітеатр Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium; італ. Anfiteatro Flavio) — амфітеатр, пам’ятка давньоримської архітектури, одна з найграндіозніших та найвідоміших споруд античного світу. Будівництво амфітеатру було розпочато за наказом імператора Веспасіана у 72 році н. е. і завершено у 80 році н. е. вже за правління його сина, Тита. Головним архітектором вірогідно був Квінітій Атерій. Розташований в Римі, в низині між Есквілінським, Палатинським та Целійським пагорбами. На момент завершення будівництва був наймісткішим амфітеатром у світі — вміщував до 50 тис. глядачів. Колізей діяв з 80 по 404 роки, переважно як місце гладіаторських боїв, видовищних битв із тваринами та публічних страт.
ей (лат. Colosseum; італ. Colosseo) або амфітеатр Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium; італ. Anfiteatro Flavio) — амфітеатр, пам’ятка давньоримської архітектури, одна з найграндіозніших та найвідоміших споруд античного світу. Будівництво амфітеатру було розпочато за наказом імператора Веспасіана у 72 році н. е. і завершено у 80 році н. е. вже за правління його сина, Тита. Головним архітектором вірогідно був Квінітій Атерій. Розташований в Римі, в низині між Есквілінським, Палатинським та Целійським пагорбами. На момент завершення будівництва був наймісткішим амфітеатром у світі — вміщував до 50 тис. глядачів. Колізей діяв з 80 по 404 роки, переважно як місце гладіаторських боїв, видовищних битв із тваринами та публічних страт.Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавіїв в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята еліптичною ареною, оточена концентричними кільцями глядацьких місць. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється велетенськими розмірами. Це найграндіозніший античний амфітеатр: довжина його зовнішнього еліпса складає 524 м, велика вісь — 187,77 м, мала вісь — 155,64 м, довжина арени — 85,75 м, її ширина 53,62 м; висота зовнішніх стін — від 48 до 50 м. При таких розмірах він міг вміщати до 50 тис. глядачів: 45 тис. сидячих місць і 5 тис. стоячих.
Бої в Колізеї історично пов’язані з етруськими ритуальними поховальними іграми, але виконувалися вже для розваги, та аби продемонстрували багатство й щедрість імператора і дати змогу простим людям побачити свого правителя особисто. Зазвичай імператори були присутні в Колізеї, навіть якщо не полюбляли тамтешні заходи — таким, наприклад, був Марк Аврелій. Тит і Клавдій не цуралися самі звертатися до гладіаторів та глядачів, а імператор Коммод сам виступав на арені як гладіатор.
За минулі віки Колізей потемнішав, тож у 2013 році почалося перше в історії повне очищення амфітеатру, призначене повернути його первісний колір. За 2013-2016 роки відновили північний та південний фасади. У 2017 році для екскурсій відкрили два верхніх яруси Колізею.
Мачу-Пікчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний захід від міста Куско.
Мачу-Пікчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний захід від міста Куско.Оригінальна назва міста — Уайна-Пікчу («нова вершина»). Мачу-Пікчу також називають «місто в небесах», «місто серед хмар», «втраченим містом інків», є символом Імперії інків.
Вважається, що місто було створене як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком за сторіччя до завоювання його імперії, тобто приблизно в 1440 році[3], і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вдерлися на територію імперії, після чого місто було залишене його мешканцями. Іспанські конкістадори так і не дісталися до Мачу-Пікчу. Це місто не було зруйноване. Більш ніж на 400 років місто було забуте і перебувало в запустінні, але вже у 1911 році знову отримало всесвітню відомість.
Його виявив американський дослідник з Єльського університету, професор Хайрам Бінґем 24 липня 1911 року. Коли він добрався сюди у супроводі виділеного урядом загону охорони й місцевого хлопчика-провідника, він виявив селян, що жили там. Як вони розповіли йому, вони жили там «вільними, без небажаних візитерів, чиновників, що вербують в армію „добровольців“, або збирачів податків».
«Христос-Спаситель» (порт. Cristo Redentor) — статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія[. Статуя має розмір 39,6 м заввишки (розмах рук 28 метрів), важить 1145 тонн, і знаходиться на вершині 200-метрової гори Корковаду в національному парку ліс Тіжука, в межах міста. Збудована як символ християнства, статуя стала символом Ріо-де-Жанейро і Бразилії.
«Христос-Спаситель» (порт. Cristo Redentor) — статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія[. Статуя має розмір 39,6 м заввишки (розмах рук 28 метрів), важить 1145 тонн, і знаходиться на вершині 200-метрової гори Корковаду в національному парку ліс Тіжука, в межах міста. Збудована як символ християнства, статуя стала символом Ріо-де-Жанейро і Бразилії.Ідея встановлення великої статуї на горі Корковаду була вперше висловлена в середині 1850-х років, коли католицький священик Педру Марія Босс попросив у принцеси Ізабели фінансування, щоб побудувати статую великого ченця. Принцеса Ізабелла не була в захваті від цієї ідеї, яка була загалом забута в 1889 році, коли Бразилія стала республікою та за новою конституцією церква була відділена від держави.
У жовтні 2006 року, на 75-річчя спорудження статуї, архієпископ Ріо-де-Жанейро Кардинал Еусебіу Оскар Шайд освятив каплицю (названу на честь святого патрона Бразилії — Апаресидської Богородиці) під статуєю, що дозволило католикам проводити тут хрещення та весілля.
7 червня 2007 року Христа-Спасителя було включено до списку Семи нових чудес світу.
Чичен-Іца («біля виходу джерела Іца») — стародавнє місто на півночі Юкатан. Чичен-Іца розташована у північній частині півострова Юкатан, в 120 кілометрах на південний схід від міста Мерида.
Чичен-Іца («біля виходу джерела Іца») — стародавнє місто на півночі Юкатан. Чичен-Іца розташована у північній частині півострова Юкатан, в 120 кілометрах на південний схід від міста Мерида.Засноване, приблизно 455 року (згідно з книгою М. Стінгла, «Таємниці індіанських пірамід») невідомими натепер племенами мая. Тоді місто мало назву, яку дослідники розшифровують як Вук-Йабналь. Стосовно державного устрою замало відомостей, у написах того періоду зовсім відсутні згадки про священних ахавів.
У цей період держава була залежною від царства Талол зі столицею в Ек-Баламі. Правителі Чичен-Іци носили титул «священного кокоома» або ачлевааха. У середині 870-х років Вук-Йабналь на чолі із К’ак’упакаль-К’авіілєм скинув залежність від Ек-Балама.
Наприкінці XV століття Чичен-Іца остаточно спорожніла.
На жаль, політика іспанських завойовників, які вторглися на територію Юкатану в XVI столітті, включала спалення манускриптів і вбивство священнослужителів народу мая. Таким чином, більша частина його історії була втрачена.
1843 року Чичен-Іца стала відомою широкому загалу завдяки книзі Джона Ллойда Стефенса «Інциденти подорожей на Юкатані» (з ілюстраціями Фредеріка Катервуда). У книзі розповідалось про поїздку Стефенса на Юкатан і його подорожі стародавніми містами мая, включаючи Чичен-Іцу. Книга підштовхнула до подальших досліджень міста.
Руїни Чичен-Іци зараз є федеральною власністю мексиканського уряду, а керівництво ними підтримується мексиканським Національним інститутом антропології та історії . Земля під руїнами була викуплена в місцевих землевласників — родини Барбачано.
Робимо висновок, що сучасні дива світу нічим не гірші за відомі на весь світ Сім див стародавнього світу. Вони так само дивують майстерністю людей, що їх створили і манять своєю загадковістю. Тому, плануючи закордонні туристичні маршрути, за нагоди відвідайте і їх.